Ліна Костенко

вірші


ЧИГИРИНСЬКИЙ КОЛОДЯЗЬ

Козацька тверджа, давній Чигирине,
уламок слави серед цих полів!
Усе святе, усе неповториме,
усе чекає невимовних слів…
Тут запеклася кров мого народу
І одридали волю кобзарі.
Брати мої, а де ж ви брали воду
в цьому камінні, на такій горі?
Коли в облогу брами всі зачинено
І догорають головешки веж,-
пили ви Тясмин здалеку очима
чи, може, просто кам’яніли теж?
Цей шпиль гори і трави, що зів’яли,
руїн і скель розпечений полин…
То як же ви на смерть отут стояли?!
Стоять на смерть - це ж треба буть живим!
А он же, бачиш: в камені криниця,
мале відерце в дзьобі журавля.
Гори цієї дивна таємниця –
оця пробита в камені криниця,
коли рятунку ждать нізвідкіля!
Як ви пробили цей суцільний камінь?
Як добулись до того джерела?
Ломами? Кайлом? Голими руками?
Чи вам сама земля допомогла?
Навчи мене, навчи, о Чигирине!
Колодязь твій глибокий, не змілів.
Усе святе, усе неповториме,
усе чекає невимовних слів…
З поетичного блокнота читача





Copyright © 2007 Marusya Khandus