Ліна Костенко

вірші

* * *


 Гуде вогонь – веселий сатана,
червоним реготом вихоплюється з печі…

А я чолом припала до вікна,
і смуток мій бере мене за плечі.

Сама пішла світ за очі – аби
знайти від тебе крихту порятунку.

Мої думки, як дикі голуби,
в полях шукали синього притулку.

Сама втекла в сніги, у глухомань,
щоб віднайти душевну рівновагу.

І віднайшла – гірку печаль світань.
І п'ю, немов невиброджену брагу.

І жду якогось чуда із чудес.
Читаю ніч, немов би чорну книгу.

Якщо кохаєш – знайдеш без адрес
оцю хатину за морями снігу.

І відпливаю поночі одна
на кризі шибки у холодний вечір.
І спить в печі веселий сатана,
уткнувся жаром в лапи головешок.
І так до самих синіх зоряниць,
до світанкових поїздів ячання –

до безміру, як в темряві зіниці,
тривожно шириться чекання…

 
 


Copyright © 2007 Marusya Khandus