віршована творчість

афоризми

статті

Ліна Костенко

   

афоризми


    Найкращий вірш не ходить на свободі

    Чи нас Господь почує усіх разом,
    Коли так просить кожен про своє?

    Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

    Нерівня душ – це гірше, ніж майна!

    Держава – держить. Бо вона держава. У неї скипетр влади у руці.

    З-за ґрат свободу краще видно.

    У пеклі наших доль не знаєш сам – ти бранець чи обранець.

    Лиш народи, явлені у Слові, достойно жити можуть на землі.

    Здушили сльози – не виходь на люди. Болить душа – не виявляй на вид.

    Ми любимо тих, що знали нас молодими. Їхня па-м’ять – музей коштовностей, які ми колись розгубили.

    Адресовані людям вірші – найщиріший у світі лист.

    Страшні слова, коли вони мовчать. 

    Де є та грань – хто люди, хто юрма? 
     
    Клаптенята паперу – то смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою.

    Душа, зруйнована, як Троя, своїх убивць переживе.

    О найстрашніше з літочислень – війна війною до війни! 

    Пішов у смерть – і повернувся в думі, і вже тепер ніхто його не вб’є
     
    Якщо платити злочином за злочин, то як же й жити... на землі?

    Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там.

    Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство.

    Де воля спить, її ще й приколишуть. 

    Поразка – це наука. Ніяка перемога так не вчить.

    Єдиний, хто не втомлюється, – час.

    Самотнім добре – жодної розлуки.

    Я знаю грамоту свободи – її підписують мечі! 

    Вибираєм ми дорогу. І вона нас вибира. 

    Всі слова уже були чиїмись. 

    Кожне покоління вип’є свою чашу. Але чому вони повинні пити ще й нашу? 

    Од звичайного погляду скрите відкривається лиш дивакам.

    На спіритичних сеансах історії найголосніше говорять мертві. 

    Не бий на сполох в невідлитий дзвін.

    Є вірші – квіти.
    Вірші – дуби.
    Є іграшки – вірші.
    Є рани.
    Є повелителі і раби.
    І вірші є – каторжани.

    Хіба це мало – незабутня мить?
    А слово – струм.
    А слово – зброя.
    А віще слово – вічове.
    Художнику, ти – пілігрим:
    Йдеш по святих місцях людського духу.
    Колись творилися слова, тепер – абревіатури.  

    Не було епохи для поетів, але були поети для епох! 

    Діапазон мети і метушні
    Поету мстить в неправедному слові.  
     
    Колись були Орфеї, а тепер корифеї.
    Податись можна, а подітись – ні.

    Історія проситься в сни нащадків.
    Поет – це медіум історії.  

    Народ шукає в геніях себе. 

    Що доля нелегка, – в цім користь і своя є,
    Блаженний сон душі мистецтву не сприяє.

    Те, що вчора було прогресом, завтра стане іхтіозавром.

    Яка важка у вічності хода!

    Душа пройшла всі стадії печалі –
    Тепер уже сміятися пора.

    Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть.



Copyright © 2007 Marusya Khandus